Управління персоналом
 офіційний сайт Украероруху   
 головна сторінка УП   
Новини
10 березня 2021
попередня новина       до списку новин       наступна новина
Янголи неба: як працюють авіадиспетчери у Борисполі – «Вечірній Київ»
Окрім пілотів, які безпосередньо керують літаком, насправді авіарейси супроводжує ще велика команда спеціалістів. І це насамперед авіадиспетчери, які працюють над тим, щоб літаки успішно піднялись у небо, розминулись з іншими бортами та щасливо приземлились. Щоразу заступаючи на зміну, вони без перебільшення розділяють із екіпажем відповідальність за життя пасажирів, а у кризових ситуаціях — допомагають знайти вихід із ситуації. В Америці їх називають Guardian Angels — Ангели-Охоронці.

У такій колосально відповідальній та стресовій роботі знайшов себе і наш сьогоднішній співрозмовник — 26-річний диспетчер управління повітряним рухом аеродромної диспетчерської вишки Украероруху в аеропорту «Бориспіль» Артур ЮШКОВ.

Він з радістю погодився розповісти нам про свої робочі зміни, але щоб потрапити на диспетчерську вишку, на нас чекали ще кілька етапів погодження різних служб. Оскільки об’єкт режимний і мова йде про авіаційну безпеку, погодження візиту зайняло близько тижня. Наші дані спочатку перевіряла служба безпеки Украероруху. По своїх базах оцінювала нас і Служба безпеки України. Врешті, за день до запланованої дати візит на вишку таки погодили.

Та це ще не все — на місці нас чекала ще процедура отримання одноденних перепусток, рамка металодетектора та ретельний обшук. Після усіх перевірок нарешті змогли потрапити на робоче місце тих, хто контролює польоти, та розпитали в Артура Юшкова, — про доленосний вибір професії, прискіпливі вимоги до авіадиспетчерів, особливості роботи та стресові ситуації, з якими йому доводилось зіштовхуватись.


«Я НАРОДИВСЯ 12 КВІТНЯ — У ВСЕСВІТНІЙ ДЕНЬ АВІАЦІЇ ТА КОСМОНАВТИКИ»

— Артуре, розкажіть, будь ласка, чому вирішили стати авіадиспетчером?

— Мій шлях до авіації розпочався ще з мого народження. Символічно я народився 12 квітня — у Всесвітній день авіації та космонавтики. Тому, здається, доля не залишила мені іншого вибору, ніж піти в авіацію (сміється, — ред.)

Коли прийшов час обирати собі майбутній фах, дуже загорівся ідеєю стати саме авіадиспетчером. Поступово почав більше дізнаватись про цю професію, знайшов сайт Украероруху, багато читав. Дивився також фільми про авіацію, яких, до речі, чимало. І чим більше я дізнавався про цю професію, тим краще розумів: це моє.

Наприклад, мені дуже імпонувало, що у цій роботі на тобі велика відповідальність. Захопило і те, що цей фах тісно пов’язаний з інформацією, а, як відомо: хто володіє інформацією, той володіє світом. Є в авіації і своя романтика…

— Де і скільки часу Ви навчалися?

— В Україні на сьогодні два вищі навчальні заклади готують авіадиспетчерів — Кропивницька льотна академія Національного авіаційного університету та Національний авіаційний університет у Києві. Оскільки я сам родом із Кропивницького, де була льотна академія, то вирішив зупинити свій вибір на цьому виші.

Не бачив себе в іншій професії, тому свої результати ЗНО із української, англійської та математики одразу подав саме в цей заклад. І п’ять років навчався на факультеті обслуговування повітряного руху та аеронавігації, на спеціальності — управління повітряним руху.

— А як Ви потрапили на роботу в Украерорух?

— Насправді сьогодні після закінчення льотних вишів нема розподілу, тому кожен випускник повинен сам шукати собі роботу. Коли я закінчив академію, місць за спеціальністю не було, але завжди є виключення! І тому треба було зібратися з силами та пробиватись на роботу, стукати у всі двері і десь вони відчинились. Свою роль відіграв також той фактор, що я був у старшинській раді академії, тому за п’ять років навчився бути більш рішучим у розмові з людьми високого рангу.

Перед цим мені потрібно було ще пройти першочергову підготовку з теорії та практики на тренажері в Навчально-сертифікаційному центрі Украероруху. Також обов’язковою умовою є успішно складений європейський тест на когнітивні навички FEAST на комп’ютері — я його склав ще на третьому курсі.

Два з половиною роки я працював на аеродромі у Вінниці, а згодом перевівся у Бориспіль. Загалом, у цій професії я вже працюю майже п’ять років.

«ЩОРОКУ ОТРИМУЮ СЕРТИФІКАТИ ВІД ПСИХОЛОГА ТА НАРКОЛОГА, А ПЕРЕД КОЖНОЮ ЗМІНОЮ ПРОХОДЖУ МЕДОГЛЯД»

— З чого починається Ваша робоча зміна?

— Ми працюємо почергово у три зміни — ранкову, денну, нічну, які називаємо одним циклом. Тоді один відсипний, і два вихідних. Такий графік не видуманий будь-ким, а регламентований рекомендаціями всесвітніх організацій. Оскільки робота напружена і відповідальна, то добрий відпочинок — дуже важливий фактор.

Перед кожною зміною ми проходимо медогляд, де нам вимірюють пульс, температуру, а також запитують про загальне самопочуття. І лише після цього видають доступ до праці. До слова, щороку ми також отримуємо сертифікат від психолога та кожних два роки проходимо ВЛЕК — медичну сертифікацію авіаційного персоналу.

Перед зміною завжди маємо інструктаж, під час якого розповідають про погодні умови, кількість рейсів, приліт особливих бортів та інші важливі фактори. Наприклад, сьогодні в нас середня інтенсивність польотів і льотна погода, тому зміна має пройти добре.

Оскільки на вишці йде безперебійна робота, то ми одразу на місці приймаємо зміну від колег. Запитуємо в них про нюанси останніх годин, дізнаємось, скільки літаків на зв’язку, щоб зрозуміти, хто де розташовується і які їм давали команди. І лише тоді заходимо у систему під своїм логіном та паролем. З моменту авторизації ми вже несемо усю відповідальність за управління повітряними суднами.

— Як карантин вплинув на кількість польотів?

— Якщо до пандемії ми обслуговували близько 350 літаків за добу, то зараз це 120-130. Сподіваємось, що нам з часом вдасться відновити інтенсивність руху.

«УСІ КОМАНДНІ МЕСЕДЖІ ЕКІПАЖАМ МАЮТЬ БУТИ КОРОТКИМИ ТА ЧІТКИМИ»

— Розкажіть, будь ласка, про команди, які Ви даєте екіпажам.

— Існує стандартна фразеологія радіообміну, яка регламентована Міжнародною організацією цивільної авіації (англ. International Civil Aviation Organization, ICAO), Євроконтролем та Украерорухом, і якими ми повинні керувати у своїй роботі. Усі командні меседжі екіпажам мають бути короткими та чіткими. Тому що ці фрази фіксуються і довгий текст перевантажує ефір.

— А як звучить фраза-дозвіл на посадку літакам?

— Якщо смуга вільна, немає жодних перешкод, то ми англійською мовою видаємо команду з інформацією про вітер, номер смуги та власне саму команду на посадку.

Англійською це звучить так: «Wind 230 degrees, 3 meters per second, runway 18 left, cleared to land!». Що українською означає: «Напрямок вітру 230 градусів, 3 м/с, злітно-посадкова смуга 18 ліва, посадка дозволена». Якщо смуга зайнята, то даємо команду на продовження заходу на посадку.

У зоні відповідальності нашої команди усі польоти на висоті 900 метрів (3000 футів). Але ми повинні також співпрацювати і з іншими секторами повітряного простору, які відповідають за інші висоти, щоб уникнути зіткнень.

— Ваша робоча мова — це англійська?

- Так, під час переговорів з екіпажем спілкуємось в основному англійською. Саме ця мова є однією з мов ІСАО. Взагалі є шість рівнів знання англійської відповідно до вимог цієї організації. В Україні диспетчер та пілот повинні знати англійську на рівні не нижчому, ніж четвертий чи п’ятий. У мене зараз підтверджений п’ятий. Шостий можуть отримати лише ті, хто працює в англомовних країнах.

«МЕНІ ДОВЕЛОСЬ САДИТИ ЛІТАК, У ЯКОГО ВІДМОВИВ ДВИГУН»

— Часто у медіа публікують новини про літаки, яким перешкодили птахи. Розкажіть про те, як співпрацюєте із авіаційними орнітологами у таких випадках?

— Насправді на аеродромі є дуже багато служб, які тісно залежать одна від одної. Є аеродромні служби, метеорологічні, а також орнітологи. У нас є одна частота для літаків, де ми видаємо їм команди, та інша, де спілкуємось з наземними службами.

Інциденти із птахами — справді дуже популярне явище. Але спільними зусиллями із командою вдається вирішувати ситуацію. Так чи інакше, ми лише видаємо команди, а літаками керують безпосередньо пілоти.

В усіх пілотів є попередній план рейсу, але вони можуть відхилятись від нього із нашої команди — для того, щоб, наприклад, прискорити повітряний рух і швидше долетіти. Або коли є якась потенційно конфліктна ситуація… Але якщо пілот не може з певних причин повернути ліворуч, то ми не можемо на цьому наполягати, а лише мусимо забезпечити йому безпечне маневрування.

— А які Ваші зміни були найбільш стресовими?

— Нервові зміни зазвичай тоді, коли стається авіаційний інцидент. І потрібно ще більше напружуватись та виконувати усі можливі дії, щоб допомогти екіпажу та надати потрібну підтримку.

Коли працював ще на вінницькому аеродромі, мені довелось садити літак, у якого відмовив двигун. Добре, що все пройшло щасливо, але це був немалий стрес. Виснажливими є також робочі дні, коли складні погодні умови і тобі потрібно виконувати більше процесів, даючи більше команд. Наприклад, коли є туман чи гроза.

Взагалі літак — це найбезпечніший вид транспорту у світі. Просто, коли трапляється якась авіакатастрофа, вона дуже потужна за масштабами і набуває широкого розголосу. Треба розуміти, що уся авіація написана на крові. Але жодна авіакатастрофа не може трапитись двічі. Адже це збіг десятка факторів — прибрати один із них, і аварії можна уникнути. Зрештою нині і в літака, і в диспетчера є так звана дублююча система, і якщо раптом щось виходить з ладу, то одна система підмінює іншу.

— Артуре, як вважаєте, які риси характеру важливі для авіадиспетчера?

— Перш за все, це відповідальність. Також потрібно мати гарну концентрацію, увагу та ситуаційну усвідомленість. Ще однією важливою вимогою є стресостійкість. Потрібною є і рішучість, бо загалом уся наша робота базується на постійному прийнятті рішень. Хороший авіадиспетчер також повинен бути сильним духом. Бо якщо людина легко піддається емоціям, то може не справитись із постійною напругою, а це становить загрозу для польотів та безпеки. До речі, головним слоганом Украероруху є: «Безпека. Ефективність. Відповідальність».

«В УСІЙ АВІАЦІЇ Є ПРАВИЛО: НЕ ВЖИВАТИ „ОСТАННІЙ“, А ЛИШЕ „КРАЙНІЙ“ ЛІТАК»

— Артуре, а чи є у Вашій професії якісь забобони, яких Ви дотримуєтесь?

— Насправді ні. Хоча, в усій авіації є правило: не вживати «останній», а лише «крайній» літак. Ми з колегами також дотримуємось цього.

— На початку розмови Ви згадували, що через кінострічки колись відкривали для себе професію авіадиспетчера. Сьогодні — вже маючи досвід за плечима — скажіть, чи правдиво висвітлюють роботу авіації у популярних фільмах? Наприклад, що думаєте про «Авіатор» з Леонардо Ді Капріо?

— Звісно, часто режисери нехтують важливими моментами, і напевно роблять це свідомо, щоб не обтяжувати картинку перед глядачем. Але такі кінострічки як «Авіатор» чи «Чудо на Гудзоні» — досить непогано розкривають особливості льотних професій. Для тих, хто хоче більше дізнатись про авіацію, рекомендую також роман-бестселлер Артура Хейлі «Аеропорт».

— Чи маєте захоплення, які не пов’язані з Вашою роботою?

— Так, захоплююсь мобільною фотографією. Люблю фотографувати архітектуру, зокрема, мені подобається поєднання бетону і скла. Також люблю подорожувати та відкривати для себе інші культури.

— Під час подорожей літаком вдається бути простим пасажиром і не контролювати посадку чи зліт? Чи навіть у салоні літака авіадиспетчер продовжує працювати

— Частково (сміється, — ред.) Півтора року тому летів з Борисполя до Львова. Пригадую, під час злету було дуже цікаво спостерігати за всіма процесами, бо ж добре знаю цей аеродром і знайомий з усіма деталями. «Відпустив» політ лише тоді, коли злетіли.

— Артуре, а якщо сьогодні б Вам довелось собі знову обирати професію, вибір був би той самий?

— Можу впевнено відповісти: так! Це надзвичайно цікава і багатогранна спеціальність, де кожна зміна — певний виклик.Тут є все: динаміка, розвиток, нетипові ситуації. Це також напевно і адреналін. Можливо, для когось прозвучить дивно, але це і творча професія. До речі, я лівша, а кажуть, що нам власне притаманна творча діяльність. Хоча велика частина роботи авіадиспетчера пов’язана з логікою, чіткими робочими інструкціями, яких ми повинні дотримуватись. Але водночас є багато ситуацій, які не прописані і не передбачені, тому інколи потрібно використовувати і творчі підходи.

Якщо ви зараз приглядаєтесь до цієї професії, то скажу, що попри всі складнощі, результат, беззаперечно вартий зусиль. Авіація — це не лише цифри чи траєкторії, це величезне натхнення, відчуття свободи та масштабна відповідальність, яку ти береш на себе щоразу, коли сідаєш за пульт управління. Щасливих нам усім польотів!
Джерело:  «Вечірній Київ»

попередня новина       до списку новин       наступна новина