Управління персоналом *
 офіційний сайт Украероруху   
 головна сторінка УП   
Новини
25 листопада 2019
попередня новина       до списку новин       наступна новина
Керують літаками у небі й на землі: найцікавіше про роботу авіадиспетчерів
Іноді здається, що Бориспіль й авіація – слова-синоніми. У місті живе чимало авіаційних родин – хтось піднімає у небо літаки, а хтось – керує повітряним рухом.

Нещодавно світ відзначав Міжнародний день авіадиспетчера. З нагоди св’ята запросили представників масмедіа відвідати аеродромну диспетчерську вишку та залу керування повітряним рухом в МА «Бориспіль». І журналісти «ТС» скористались цією нагодою.

Під час екскурсії ми дізналися, як диспетчерам працюється, коли на вулиці туман стоїть стіною, чи доводиться їм в ефірі спілкуватись українською, а також скільки часу потрібно, щоб прийняти правильне рішення.

ПРОФЕСІЯ БЕЗ РУТИНИ

Диспетчерська вишка, літаки, монітори з купою різноманітної інформації – таке можна побачити хіба що в кіно або на екскурсії. Тож коли отримуємо запрошення – одразу ж погоджуємось.

В Украерорусі нам призначають дату – 24 жовтня, а десь у небесній канцелярії з усіх можливих погодних явищ обирають туман. Виїздимо раніше, бо «туман стіною». Дорогою чуємо, що у небо здіймаються літаки. Пройшовши всі перевірки – зрештою піднімаємось на вишку. Враження надзвичайні і люди надзвичайні – лише з їх дозволу літак може піднятись у небо.

Спочатку знайомимось із Юлею Добрівською. Перед нею величезний планшет, де вказано безліч даних і список літаків. Просимо Юлію розповісти про роботу диспетчера, а також про її особливості.

«Це дуже цікава, динамічна професія – без рутини. В авіадиспетчера кожен день різний. Завдань неймовірна кількість, а ще ти постійно вчишся, бо це одна з головних вимог професії».

Якщо говорити про навички, то людина повинна вміти аналізувати, розумітися у 3D просторі, приймати швидкі рішення, бути впевненою, але не самовпевненою. А також знати англійську і розумітися на авіаційних та метеорологічних термінах. Якщо раніше ми могли спілкуватися з бортами російською, то зараз правила змінилися, і ця мова поступово зникає з нашого ефіру. Щоправда, авіаційних мов багато, але українська, на жаль, поки до них не входить», – розповідає Юлія.

За її словами, зліт літака – це ланцюжок злагоджених дій. Спершу екіпаж отримує дозвіл на запуск двигунів, визначається смуга, висота, яку він має набрати, потім починається процес запуску та вирулювання, далі його передають вишці, й там він уже отримує або ні дозвіл на зліт.

НАЙСКЛАДНІШИЙ ПЕРІОД У РОБОТІ – ЗИМА

Далі знайомимося з Ігорем Удовиченком. Його робоче місце має назву Ground.
«Моє основне завдання – контролювати повітряний рух на площі маневрування аеродрому – дати можливість спокійно рулити на злітку і після посадки, не допускати конфліктів повітряних суден під час наземного руху».

Поки ми розмовляємо, один із літаків починає руління.

Ігор уточнює, що його зона відповідальності – виключно площа аеродрому та рульові доріжки, а далі сталевого птаха бере під контроль диспетчер Тower.
«У нас два робочі місця вишки (Тower-1 і Тower-2) і одне Ground, у мене вся площа маневрування аеродромом після посадки чи перед злетом», – розповідає він.

Розмову перериває радіоефір, видимість знижена, повітряне судно робить запит на зліт.

Перед диспетчером кілька моніторів та планшет, на якому вся необхідна інформація про повітряне судно – позивний, куди прямує, стоянка, смуга, з якої має злітати, час розблокування колодок, час вильоту, висота…

«За таких погодних умов лише Бориспіль може приймати літаки. Всі з Жулян ішли до нас або на запасний аеродром у Львів. Лише у нас третя А категорія. Це при видимості до 175 м, зараз 400 метрів туман, ми можемо приймати ще за гірших умов», – пояснює Ігор і додає, що туман і дощ значно ускладнюють роботу.

Тим часом один із літаків іде на зліт, але ми його бачимо лише як умовну позначку на моніторі – все поглинув туман.
Ігор продовжує: «Зміни бувають різні, але коли ти відпрацював, знаєш, що зробив усе якнайкраще, – спокійний і задоволений ідеш додому».

Нештатні ситуації теж трапляються, але про них ні згадувати, ні говорити тут не люблять.
«Головне, що все завершується якнайкраще, а все решта – ліпше не згадувати», – додає Ігор.

Одним із найяскравіших моментів у роботі він називає Євро-2012: «Перед чемпіонатом ми їздили до Італії – освоювали паралельні заходи на дві смуги. І це нам дуже допомогло, адже потік літаків був просто неймовірний – увесь аеро-дром був заставлений. Але ми впорались. Коли Україна приймала фінал Ліги чемпіонів, то роботи теж вистачало, але з Євро-2012 все одно не порівняти».

Тим часом екіпаж робить запит на буксирування та дозвіл на запуск. Ми бачимо його на камерах, але за кілька митей він теж зникає в гущі туману.
«За таких умов працювати складно, але найгірше, як на мене, – гроза…», – зауважує авіадиспетчер.

Проте найбільше роботи взимку, адже потрібно і смуги чистити, і літаки обливати проти обледеніння.
«Це дуже складний період, де контроль по часу неймовірно жорсткий», – додає Ігор.
Поряд із його планшетом лежить звичайний олівець, а трохи далі цікава схема – схожа на розмітку парковки. Ігор пояснює: «Це доволі давня штука – місця стоянок літаків. Тут усі стоянки, всі перони, тож якщо раптом все вийде з ладу – записуватиму тут від руки, і так
орієнтуватимусь».

ПРО ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ І КОРИСТЬ

Наш наступний співрозмовник – Євген Колесник. Він наразі стажується, мріє отримати всі необхідні допуски і стати повноправним членом команди. Свою зону відповідальності знає чітко, так само, як і всі особливості професії.

«Наша зона відповідальності – Тower-2, наші обов’язки – випускання повітряних суден і прибуття їх на другу смугу. Ми видаємо дозволи на зліт і посадку, необхідні дані щодо видимості, вітру, всю додаткову інформацію, яку екіпаж може запитати», – розповідає Євген.

Він терпляче пояснює, що означають усі незрозумілі позначки на його моніторах – це погода на аеродромі, фактична погода, час, вітер, видимість, температура, точка роси, які хмари на яких висотах.

Робота Євгену подобається: «Потроху вливаюсь. Відчуття дуже своєрідні: з одного боку, розумієш, що робиш дійсно важливу справу, з іншого – відчуваєш неймовірну відповідальність за кожну свою дію».

Власний вибір професії пояснює просто – це родинна справа: «Тато теж авіадиспетчер, щоправда, керує верхнім повітряним простором. Мама і брат теж в авіації, тож продовжую родинну справу».
Його амбіція проста – якнайшвидше стати повноправним членом команди і «приносити користь».

ПРАВИЛЬНЕ РІШЕННЯ ЗА 15 СЕКУНД

Немає поганої погоди, є певні обмеження, зауважує авіадиспетчер Вадим Стоянов.

Туман – одне з них, а ось сильний сніг – це вже майже авіаційний колапс.

Коли ми піднялись на аеродромну диспетчерську вишку, Вадим працював на Тower-1. Якщо говорити простіше, це «вишка», що обслуговує злітно-посадкову смугу.

«На цьому робочому місці підганяються всі борти до старту, щоб дати їм змогу вийти на злітно-посадкову смугу і виконати зліт. Коли борт іде на посадку, я його приймаю і проводжу до місця, де виконуватимуться всі наземні операції», – розповідає він і показує на монітори: «Ось цей борт за 3-4 хвилини заходитиме на посадку, а ось цей вирулює на попередній старт».

Під час зміни Вадиму необхідно одночасно спостерігати за 4-5 моніторами, а ще низкою різноманітних датчиків.

За словами Вадима, іноді для того, аби вирішити одразу декілька ситуацій, маєш лише 10-15 секунд. І це не просто «так» чи «ні», це з аналізом і прогнозом розвитку подій.
«У житті такі навички дуже допомагають. Рішення завжди швидкі й чіткі, а головне – ти повсякчас до них готовий. До того ж знаєш, що таке відповідальність. Ось бачите – австрійський борт. Там 163 пасажири, а ось ще один – там теж близько 200, і ти відповідаєш за всіх», – пояснює Вадим.

Незважаючи на те, що кожен самостійно приймає рішення, авіадиспетчери – це згуртована команда.

«Ми підстраховуємо і підтримуємо один одного. Якщо хтось бачить помилку – одразу говорить про неї. Орієнтуємось на нашого керівника польотів та старшого диспетчера.
І ось так разом керуємо літаками у небі й на землі», – додає В. Стоянов.

Наша екскурсія завершується знайомством із старшим диспетчером, в. о. керівника польотів Сергієм Степановим.

«До моїх обов’язків входить організація зміни. Тримаю контроль, слідкую за ситуацією та роботою підлеглих, якщо потрібна допомога – я одразу там. Ми злагоджена і відповідальна команда», – каже він і швидко повертається до роботи, адже літакам час підніматися в небо, а нам – повертатися до редакції.

Тоня ТУМАНОВА, «Трудова слава»
 

попередня новина       до списку новин       наступна новина