Управління персоналом
 офіційний сайт Украероруху   
 головна сторінка УП   
Новини
26 квітня 2019
попередня новина       до списку новин       наступна новина
«Я – голос пілота у навушниках авіадиспетчера» – інструктор диспетчерського тренажера Яна ВАРЬОХА
Не секрет, що авіадиспетчер вчиться все життя. Постійно вдосконалює і суто професійні навички, і знання англійської, випробовує свою стресостійкість, увагу, пам’ять. Проте якщо в реальному житті він веде зв’язок із пілотом, то під час тренажерної підготовки його партнером стає колега, який виконує роль псевдо-пілота. Реалістичності тренуванням на тренажерах додає і те, що диспетчери так само не бачать того, з ким спілкуються. Є лише екран монітора і голос у навушниках. Іноді – жіночий. Усе як насправді. Про особливості такої роботи розповідає інструктор диспетчерського тренажера у тренажерному центрі регіонального структурного підрозділу «Київцентраеро» Украероруху Яна Варьоха. Пряма мова.

Диспетчерський тренажер потрібен для підготовки майбутніх авіадиспетчерів та для тренувань діючих диспетчерів. У нас вони відпрацьовують необхідні професійні навички, набувають нового досвіду, тренують пам’ять. Обмінюються досвідом між собою. Відпрацьовують різні аварійні ситуації – п’яний пасажир на борту, захоплення повітряного судна, проблеми з двигуном, погіршення погоди, гроза і так далі. Усе це створює небезпеку в повітрі і впливає на роботу авіадиспетчера. Тренажер – хороша можливість підготуватись до таких несподіванок і навчитись правильно реагувати і чітко діяти в будь-якій ситуації.

Простими словами, я – псевдо-пілот. У роботі авіадиспетчер веде переговори з пілотом, а тут – зі мною. Я теж авіадиспетчер за освітою, але зараз працюю в тренажерному центрі. Сучасне обладнання дозволяє створити робочу обстановку, максимально наближену до реальної. Серед численних вправ, які ми запускаємо колегам для тренування, можуть бути цілком рутинні. Тоді пілот чітко виконує команди авіадиспетчера, техніка не дає збоїв, погода не підводить. Але в будь-який момент ми можемо створити потенційно конфліктну або аварійну ситуацію, яку диспетчер має правильно вирішити: куди спрямувати літаки, кому яку команду дати, кого поставити в зону очікування а кого знижувати, відвертати і так далі.

Цей сучасний тренажер повністю відповідає реальній автоматизованій системі керування повітряним рухом, яку використовують у роботі диспетчери Київського районного диспетчерського центру. Тут такий же інтерфейс, точне відображення структури повітряного простору, і повітряна обстановка максимально наближена до реальної.
Іноді я – поганий пілот, який робить різні помилки, який неправильно виконує команди. Звісно ж, це зумовлено не моїм власним бажанням – під настрій. Ми розігруємо ситуації, передбачені навчальними вправами або за командою диспетчера-інструктора, який перевіряє реакцію того, хто навчається. Авіадиспетчер має вчасно помітити помилку пілота чи будь-яке відхилення від плану і врахувати ці зміни.

Пожежа на борту літака – одна з ситуацій, які ми імітуємо у навчальних вправах. Спершу, наприклад, пілот доповідає диспетчеру про вібрації у двигуні. Той має з’ясувати, які подальші дії планує екіпаж, щоб забезпечити їх виконання. Наприклад, літак має витримувати певну безпечну висоту – без набору і зниження, значить слід дати команди іншим бортам, щоб звільнити повітряний простір. Як тільки диспетчер це виконав, через три хвилини я – тобто пілот – можу вже кричати в ефір, що двигун горить і мені терміново потрібна посадка на найближчому аеродромі. Диспетчер має дати інформацію про аеродром, дати літаку зниження, скоригувати маршрути інших повітряних суден, з’ясувати, скільки пасажирів на аварійному борту, скільки залишається пального, чи декларуємо ми це як emergency (надзвичайна ситуація – прим.), чи як mayday (міжнародний сигнал лиха у голосовому зв'язку, аналог телеграфного сигналу SOS – прим.). Це все для того, аби диспетчери підтримували свої знання, навички і вміння швидко реагувати на нестандартні ситуації.

Авіадиспетчер має бути готовий до будь-яких ситуацій у повітрі. У його роботі важлива стресостійкість. Щоб розвивати, зокрема, і цю якість, потрібні тренування, потрібна я і мої колеги. Диспетчери обов’язково щомісяця проходять так зване технічне навчання, вчаться у нас для отримання допуску до роботи на іншому секторі, а також двічі на рік – season training, підготовку перед осінньо-зимовою та весняно-літньою навігацією.

Легких вправ у нас не буває. Складність роботи авіадиспетчера не лише у форс-мажорних моментах, важливо також уміти справлятися з високою інтенсивністю повітряного руху. Коли на зв’язку дуже багато літаків у межах одного сектора, диспетчер просить колег із сусіднього сектора ставити борти в зону очікування. Черговість літаків вибудовує авіадиспетчер, і часу на прийняття рішення мало, а врахувати він має дуже багато факторів. Тут відпрацьовують навички управління повітряним рухом у верхній зоні, де проходять транзитні маршрути, і в нижній зоні, коли літаки знижуються для посадки в Борисполі, Жулянах чи Вінниці або злітають, набираючи висоту. Є робочі місця для фахівців районного диспетчерського центру та аеродромної диспетчерської вишки.

Нещодавно колеги відпрацьовували навички забезпечення паралельних заходів на посадку на обидві злітно-посадкові смуги аеродрому «Бориспіль». Ми протягом однієї години робили п’ять-шість ситуацій відхилення літака від курсу. А це потребувало негайного втручання авіадиспетчера. І всі вони впорались із нашими вправами. У деяких випадках доводилось відправляти літак на друге коло, щоб посадка була безпечною.

Усе спілкування в ефірі ведеться тільки англійською мовою – і в роботі, і на тренажері. Існує фразеологія радіообміну – усталені фрази, які використовує авіація у всьому світі. Проте у різних позаштатних ситуаціях потрібні знання загальної англійської мови на високому рівні, бо за допомогою лише фразеології не обговориш, скажімо, поведінку нетверезого пасажира на борту, ступінь загрози та варіанти подальших дій екіпажу й авіадиспетчера.

Робота псевдо-пілота теж цікава. Я працюю тут уже сім років, і кожен новий робочий день не схожий на попередній. Ми використовуємо багато різних вправ, займатись приходять різні люди, і кожен по-різному реагує на ситуацію. І для нас це також новий досвід. Мої дії зумовлені тим, як колега-авіадиспетчер вирішує складну ситуацію, які команди дає «екіпажу», яку інформацію він запитує.

Серед авіадиспетчерів більше чоловіків, ніж жінок. Але відмінностей у їх роботі немає, в усякому разі я такого не зауважувала. Хіба – іноді жінки демонструють швидшу реакцію.
Коли розказую друзям, ким працюю, дехто уявляє, що я сиджу в кабіні за штурвалом… Доводиться пояснювати, як працює авіадиспетчер, як це – багато літаків у повітрі, трохи про висоту, ешелони і злети-посадки, про необхідність постійно вчитися. Щоб показати врешті, яка моя роль у цьому складному процесі.

Той авіадиспетчер, який працював раніше псевдо-пілотом на тренажері – маємо такі приклади –має дуже корисний досвід, який згодиться в роботі.

Бути пілотом у реальному житті не хотіла би, робота авіадиспетчера мені ближча.

Розмовляла Наталія Литвиненко
 

попередня новина       до списку новин       наступна новина